Дитячі очі. Коли ти в останнє задивлявся у них? Мимохідь чи навмисне. Пам’ятаєш? Що вони можуть розповісти пильному спостерігачеві? Можливо, поділяться радістю, довірою, любов’ю, а чи обпечуть прихованим болем, якимось потаємним нездійсненим бажанням. Та буває і так, що прозираючи в очі дітям, ми, дорослі, не тямимо збагнути: що саме приховується там, на самісінькому денці їхньої нерідко самотньої душі. Мабуть, через те і з’являються у мегаполісах та містечках заклади зтаємничою назвою «Дитячій центр соціально-психологічної реабілітації».
10 листопада поточного року з легкої руки керівника дніпродзержинської православної молодіжки отця Олександра Князюка і відбулася наша подорож до одного з таких центрів міста Дніпродзержинська. Чи сподівалися ми на теплий прийом? Навряд чи. Певно, чи не кожний учасник нашої благодійної акції малював у своїй уяві картини сірих буднів малюків та підлітків, позбавлених батьківської опіки та ласки, викинутих дорослою байдужістю і безвідповідальністю на узбіччя суспільства. На щастя, усе склалося зовсім інакше.
Волонтерів православної молодіжки та учасників недільних шкіл вихованці центру зустріли з теплотою і цікавістю. І повірте, це не через показну чемність, а щиро і від усієї душі! Хлопчики та дівчатка разом з їхніми вихователями уважно слухали пісні та музичні твори, виконані О. Олександром разом з дитячим хором недільної школи храму Св. Князя Ігоря та учасниками православної молодіжки Іваном Грицаном та Оксаною Андрієнко… Вони щиро аплодували ровесникам з недільної школи Свято-Миколаївського собору, які поділилися історіями про дружбу тварин із святими людьми. Порадували господарів і конкурси,проведені для них членами міського молодіжного літературно-мистецького клубу «VivArt», які завітали в гості у костюмах казкових героїв, та поетична декламація учасниці православної молодіжки Олександри Лемеш. А ще – ви тільки уявіть! – дівчата мали нагоду взяти участь у майстер класі з танців від тренера східного танцю Олени Амеліної. Щодо хлопців, то вони теж не сумували, адже усі бажаючі приміряли на себе роль фотографа завдяки Олександру Федоренку. Звичайно ж, як це годиться за українським звичаєм, ми прийшли у гості не з порожніми руками. У подарунок вихованці центру соціально-психологічної адаптації отримали солодощі, фрукти та канцелярське приладдя. А представник компанії «TeleTrade» Сергій Васильович Полудненко, що радо приєднався до благодійної акції, подарував дітям чудові альбоми для малювання та набори олівців.
Незважаючи на насичену програму і досить тривалі гостини, вихованці центру не хотіли прощатися з нами. А ми? Весело посміхаючись, кожен з нас в голос чи в душі дякував О. Олександру за ідею і нагоду долучитися до справжнього свята дитячої радості, за можливість бодай на кілька годин відчути себе героєм, хай навіть і казковим. І хоча наша благодійна акція не повернула дітям втраченої батьківської любові, але, принаймні, цього вечора вони були по-справжньому щасливі.
Прощаючись з вихованцями центру соціально-психологічної реабілітації, ми пообіцяли їм повернутися, і вони, здається, повірили. Чи не вперше?
Марія Дружко
